У давнину українці були переконані, що тіло людини складається з трьох вимірів – астрального, фізичного та душі. Саме у фізичному тілі ми найгостріше відчуваємо вплив оточення та доторкаємося до матерій, тому його необхідно захищати від чужої, часом згубної енергетики.

Новонародженим завжди дарували крижму – символ сорочки: дитинку немов зодягали у світло, адже білий колір символізував весь його спектр. Слово «сорочка» означало «сорок», тобто сорок енергій, що надавали повну опіку небес. Недаремно, маючи на увазі щасливу людину, говорять: «У сорочці народився». Форма сорочки нагадувала містичну для наших пращурів фігуру – квадрат: повністю закритий простір, що захищає свого господаря від негативного впливу оточуючих.

Традиційно одяг зшивали чорними нитками, косим хрестом – спеціальним узором, що не пропускав чужої енергії. Низ одягу та плечі, які вважалися центром сили, оздоблювали спеціальним орнаментом-оберегом. Його розміщували й на шиї - центрі волі. Недаремно дівчата полюбляли носити коралі та намисто зі срібних монет – вони захищали від нечистої сили.

 

Дослідники переконані, що у наш час традиційна вишивка зруйнована. Навіть таке популярне вишивання хрестиком не має нічого спільного з давнім українським мистецтвом: воно прийшло до нас у XVIII ст. – у вишитий хрестиком папір загортали чеське мило.

В Україні ж переважало гаптування різними техніками. Оскільки кожен візерунок – певний символ, використовувати його слід дуже обережно. Наприклад, узори з весільного одягу не можуть бути присутніми в дитячому вбранні: подейкують, що дітородні символи призводять до того, що у майбутньому дівчата стають позашлюбними матерями.

До 7 років діти взагалі не потребують вишитого одягу: колись їх вважали безстатевими ангелятками, які носили довгий білий одяг, оскільки ще не мали енергетичного захисту. Потім дітям пасували квіткові орнаменти: чим більше квітів – тим краще здоров’я. В основі вишивки був найпотужніший оберіг – зірочка

 

За мотивами орнаменти вишивки поділяються на три групи - геометричні, рослинні та зооморфні ( тваринні).

 

Геометричні орнаменти, наприклад, притаманні всім видам народного мистецтва і всій слов’янській міфології. Різноманітні кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрестики. Кожен з цих символів має певний символічний зміст, але не лише окремо один від одного. Зміст залежить і від розташування усіх символів.

 

Попробуємо розібратись.

 

У Всесвіті існує дві сили. Вони відомі всім культурам - це чоловічий початок і жіночий. І є третя сила - це їх поеднання, яке творить нове життя.

 

Цікаво, що на чоловічих сорочках дуже рідко зустрічаються власне чоловічі символи. Вони йдуть завжди в парі із жіночими.

 

Найпростішим жіночим символом є косий хрест. Ще з трипільської культури відомі жіночі статуетки, зі кладеними навхрест руками. Так віталися українські жінки і давнину.Так як жіноча сутність символізує Наву, то косий хрест у нашій культурі позначає кінець.
Навхрест складають руки покійнику, навхрест складаємо ми руки, щоб показати закінчення якоїсь справи.

 

Чоловічу сутність символізує прямий хрест. Це знак сонця. Символ запліднюючої сили. Його ставили на могилах, щоб позначити, що тут Мати земля запліднена і виношує нове тіло , щоб душа померлої людини могла знову прийти в Яву.
Прямий хрест наліплюють на Паску, сподіваюся уже всім відомо, що вони символізує ?
Поєднання прямого і косого хрестів є символом поєднання чоловіка і жінки для творення нового життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ось на елементі цього візерунка видно це поєднання. Чоловіча сутність є тут домінуючою, переважаючою, ромб вбирає в себе обидва хреста, до того ж маленький ромбик символізує нове життя, яке має зачатися.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На цьому фрагменті видно, як чоловіча сутність втрачає свої позиції, косий хрест виходить за його межі, а зародок життя, що до цього показувався простим ромбом, ускладнюється. Він є зараз символом вагітності, точніше – рожаниці.

 

Накладання прямого і косого хреста дає подвійний хрест або 8-проміневу зірку-символ об"єднання двох начал. Окрім символів геометричних, ці хрести відомі у вишиванні, як самостійні шви - хрестик прямий, хрестик косий та хрестик подвійний, або ж "болгарський хрест".

 

Сварга (свастика) являє собою той же хрест, але в динаміці. уособлюючи собою рух. Свою назву сварга отримала від санскритського слова "свастя", що трансформувалося у слово "щастя", а означає "вхід в Небеса". Цікаво, що китайський стародавній ієрогліф "щастя"пишеться у формі сварги. Свастика схематично зображує рух сонця по екліптиці. Оскільки є два види сварг (оберненні вправо і вліво), то й демонструють вони рух літнього та зимовго Сонця, або рух денного та нічного Сонця. Зігнуті кінці сварги позначають напрямок руху енергетичних потоків.Сварга широко використовувалась у вишивці нашими предками, але була скомпрометована у ХХ столітті фашистами, так як і пентаграма (5-кутна зірка) більшовиками. Символи не винні в тому і вони не стали уособленням зла. Тому потрібно безупереджень  ставитись до вивчення їх символіки.

 

В енергетичнопу плані - сварга досить сильний знак. Є декілька варіантів сварги в вишитті. Один з них називається "грабельками" - коли кожен промінь має по два енергетичних виходи. Їх ще називають свастиками подвійної сили. 

 

Досить частими у вишиванні є мотив " повної сварги". Він утворюється у результаті накладання правооберненої сварги на лівообернену. Є два варіанти такого мотиву. Перший - коли в основі знаходиться прямий хрест, і другий - коли в основі ромб. В обох випадках з кінців хреста чи вершини ромба виходять попарно відростки, які закручуються в протилежні боки. В народі їх ще називають "баранячі ріжки"  або "круторіжки". В ньому присутні енергетичні потоки, які врівноважують один одного. Таким чином знак повної сварги наділений сильною гармонізуючою дією.

 

Півсварги " S" мотив. (народні назви "ключі", "гесики", "вужі") за своїм геометричним малюнком дійсно є половиною мотиву сварги. Здавна цей знак вживається в різних народах, символізуючи захист, матеріальне благополуччя, достаток.Досить часто зображення півсварги зустрічається на жіночих сорочках на поділках, крайках і т.д. Виявляється, цей знак тримає жорстко енергетичне поле людини, не дозволяє розсіюватись енергетиці.

 

Трикутник. Є заком вогню. Якоюсь мірою він таки нагадує язик полум"я. Проте семантика цієї фігури значно глибша. Розрізняють трикутник, спрямований вгору - знак Духа, та трикутник спрямований вершиною донизу - знак Матерії. Між цими двома знаками утворюється декілька конфігурацій.

 

Перша з них - "пісочний годинник", утворюється внаслідок дотику вершин трикутників одна до одної. Символічно ці трикутники позначають Світ та Антисвіт. У точці дотику відбувається перехід між цими двома світами. Часом між трикутниками прокладається лінія, яка називається Кільцем Великого Світання. Вона є своєрідним дзеркалом, що відображає один світ в іншому і навпаки. 

 

Другою конфігурацією є шестикутна зірка, яка утворюється внаслідок проникнення одного трикутника в інший. Символічно цим позначається проникнення Духа в Матерію. втілення божого плану на Землі, Гармонія між духовним та матеріальним. 

 

Третьою фігурою є Ромб. Утворюється внаслідок торкання двох основ трикутників. Символ священої Матерії.

 

Четвертим варіантом символу є "колодязь". трикутники повернені основами одна до одної, але між основами утворюється проміжок, ще називають його "поясок". Колодязь є имволом зв"язку між світами - Земним (фізичним, видимим) і Небесним (тонким, невидимим) 

 

 

 

 

Ці візерунки у народі називаються „віконечка”.
Вікно в оселі символізувало прохід між світами. Вікном називали також статеві органи жінки під час пологів . Тож подані символи напряму пов’язані з народженням.

 

Дитина символічно є Сонцем, тому червоний колір для найменших просто обов"язковий. А вже років після семи дівчаткам варто добавляти жіночого кольору - синього або чорного.

 

По візерунку на сорочці можна було зрозуміти скільки років її власнику чи власниці та який соціальний статус.

 

Розберемось же які ж були основні принципи складання та вишивання узору для сорочок в залежності від віку.

 

Жіночі:

До настання місячних відсутність сексуальних символів та символів плідності (ненав"язливий візерунок, який має лише оберегову функцію. Добре було б дистя дуба, я зустрічала його у різних техніках, але без жолудів, листя винораду без ягідок і вусиків.
Якщо квіточки - то з непарними пелюсточками. До семи років вишивки має бути небагато.
Мережку б я не використовувала для хлопчиків, та і дівчаткам до місячних не радила б. Мережка - то межа між потойбічним і нашим світом. Жінка вільно проходить між ними, а чоловік - ні.)

 

. З віком ( з настанням статевого дозрівання) сексуальні символи з"являються. Рожаниці дівчини мають форму постаті з піднятими руками(молитва про вагітність) Лінії хвилясті або зигзагоподібні (ознака відсутності статевого життя). Чим ближче до весілля, тим більше вишивки.

Щодо символів плідності на дівочих вишиванках не маю достатньої інформації для грунтовних висновків. Серед квітів : маки, ружі, троянди, пуп"янки. Квіти закритої форми і без насіння. багато червоного кольору.

З настанням вагітності і років до 35 (до заміжжя старшої доньки )жінка носить Рожаниць, які оберігають плід, Рожаниць які молять про народження, Рожаниць, які народжують. Серед квітів: овальні(форми матки), відкриті, чашоподібні, калина, ягідки та насіння. лінія по народній назві - ламана - ознака статевого життя.

В період перед клімаксом зникають Рожаниці які молять про вагітність і які її виношують. Залишаються Рожаниці, які народжують. Символи плідності теж зникають. червоний колір у вишивці теж зменшується до повного його зникнення.
Після клімаксу Рожаниці вишиваються без ознак вагітності та народження. Вони порожні. Лінії на сорочках стають прямими. Кількість вишитого місця на сорочці зменшується. на смерть готувалася сорочка вишита білим по білому.

Чоловічі.

До підліткового віку відсутність символів плідності. До парубкування символи поступово з"являються. Багато червоного кольору. Серед візерунків переважають суто чоловічі симоли: ромби, прямі хрести трикутники основою вниз.

З одруженням з"являються жіночі символи, бо без жіночих енергій чоловік не зможе розвиватися.

Спочатку це символи вагітності(хрестики у середині ромбів, маленькі ромбики у середині певного елементу). Потім символи вагітності та народження.

Після 35-40 років символи вагітності зникають. залишається лише народження. Є варіанти, коли одночасно зменшується кількість симолів вагітності і символів народження.

 

На чоловічих сорочках теж вишивають ознаки плідності і зародження нового життя. Без цього вони не зможуть довести справу до кінця, а будуть лише починати. Є думка, що символи малювали жерці під час релігійного трансу, і вони позначають певні процеси нашої підсвідомості. Щось пригальмовувують, щось пришвидшують. А підсвідоме життя людини - це 80 відсотків. До речі, по тому, як складають візерунки можна побачити проблеми чи вподобання людини. Якщо вам візерунок до вподоби - то значить він відображає ваші підсвідомі процеси. Але нав"язувати їх комусь іншому не бажано.

Вагітність  символізує, на соціальному плані, початок чогось нового, а народження - реалізацію задуманого.

З віком із сорочок зникають символи вагітності і народження. Залишається багато жіночих символів.

ВІк дітей на сорочці не позначається. Кількість теж. Якщо жінка вже народжувала, то на вишивці матимемо Рожаницю, що народжує. У чоловіка теж.

 

Як же саме зображувались всі ці символи?

 

Рожаниця - має вигляд схожий на трикутник гострим кутом вниз, який символізує лоно жінки і ноги розставлені у формі W.

У вишивці вона має такий вигляд :

 

 

 

 

 

У першому малюнку маленький ромбик зверху - символізує дитину. Символ народження.

 

Рожаничка  нагадує формою павука. За давніми віруваннями павучиха заснувала світ. ЇЇ вшановували не лише вишивкою, а обрядовими прикрасами на Новий Рік - павучки із соломи.

 

 

 

Жолуді - це символ статевої зрілості, спермтозоїда.

Як діє символ на життя і організм людини - важко сказати. Бо тут задіюється підсвідомість. на когось взагалі не діє. Для когось все життя змінює.
Психологи стверджують, що рання сексуальна стимуляція шкодить психіці дитини. В організмі під зовнішнім впливом починають вироблятися гормони, які керують статевим дзріванням. І їхній ранній викид гальмує розумові здібності дитини, пізнавальну діяльність.
Жолуді - це теж сексуальна стимуляція на рівні символу, бо символізують плідність, дітородження.

 

Теж саме значення мають вусики винограду та хмелю, насінинки ( є такі узори на яких в середині квіточки, або над квіточкою зображена насінинка), ягідки.

 

 

 

Дерево Роду

 

Традиційно – це був рушник з орнаментом, за допомогою якого передавалася інформація про рід. Або ж біля дверей це дерево роду малювалося на стіні, де відмічалися всі члени родини.

 

Дерево Роду досить часто плутають із Деревом Всесвіту, вважаючи, що вони несуть однакове смислове навантаження. Тому потрібно чітко розмежувати ці поняття.

Дерево Роду символізує гілочку із Дерева Всесвіту, пересаджену на землю – це земний, людський рід, в якому об’єднанні пращурі з їх нащадками, нині живущими та ще не народженими.

Дерево Всесвіту вічне, Дерево Роду, як і людина, підвладне земним силам, воно може зламатися, засохнути, його життєві сили може висотати рослина – паразит. Тому, вишиваючи Дерево Роду жінка строго дотримувалася віками вироблених канонів, вірячи, що вони допоможуть захистити її рідних від лиха.

Виростало Дерево Роду із горщика – вазона, звідси походить ще одна назва візерунка – Вазон. Горщик має бути стійким: від цього залежатиме чи стабільним буде життя родини чи буде зруйноване життєвими негараздами, тому в основі він широкий, а до верху звужується – це стилізований трикутник вершиною вгору – символ чоловічого початку, з якого починається рід.

З горщика піднімається стовбур, він має бути міцним, адже це символ міцності роду. На стовбурі не можна малювати ніяких деталей, вони виснажують дерево, а отже знесилюють рід.

Дерево Роду має п’ять гілок – це відгомін прадавнього вузликового письма, яким передавалася інформація про рід, його геральдику. Різноманітні конфігурації із п’ятидільних мотивів зустрічається в давніх гуцульських та подільських низинних узорах і складає основу багатьох геометричних орнаментів, наприклад конструкція з п’яти ромбів, яка має назву „геральдичний вузол”.

Нижні гілки схилені до низу, в світ Нави – це прадід та прабаба, які уже померли або ж готуються до переходу на інший світ. На цих квітках не малюють ягідок, зерняток та вусиків, що виступають символами продовження роду.

Інші три гілки символізують дідів, батьків та дітей. Вони тягнуться вгору, в деяких випадках ці гілочки ніби виростають одна з одної показуючи таким чином безперервну спадкоємність поколінь.

На верхніх гілочках доречно використати символіку продовження роду, так як саме дітям належить виконати свій священний обов’язок перед Родом, щоб душі пращурів , які знаходяться у наві, могли повернутися на білий світ у нащадках і продовжити свій шлях духовного розвитку.

Ці квіти можуть мати овальну форму із зернами в середині, символізуючи собою матку, що утримує. Їх не можна опускати голівками донизу, щоб не накликати викидня або безпліддя.

 

Дерево Всесвіту відображає міфологічні уявлення наших пращурів про світобудову.

 

Крона дерева символізує світ Прави – світ богів та всесвітніх законів, стовбур позначає Яву – це матеріальний, проявлений світ, де ми з вами живемо. Коріння дерева сягає в Наву – це підземний, потойбічний світ. Отже Дерево Всесвіту умовно можна розділити на три поверхи, що символізують три світи: небесну Праву, земну Яву та підземну Наву. За одним із міфів, сонце вдень світить на землі, а вночі йде освітлювати потойбічний світ Нави. Можливо це уявлення виникло тому, що в одній із місячних фаз біля яскравого тоненького місячного серпа ледь видніється великий блідий диск. Завдяки цьому створюється враження, ніби сонце пливе човном по нічному небу.

Тому дерево починається з великої квітки, яка позначає потойбічне сонце – це світ Нави. Дві квітки, які дивляться вгору позначають світ Яви. Завершує Дерево квітка, яка позначає Сонце - Творця – світ Прави. Нижня і верхня квітки можуть різнитися за формою, але не відрізняються за розміром. Між Правою і Навою, у Яві, може бути кілька рядів квітів, залежно від того, яка саме інформація зашивається в рушник

. Якщо рушник має одну додаткову гілку (чотири поверхи) - він сприятиме реалізації планів, матеріалізації своїх ідей, принесе із собою добробут та статок.

„П’ять поверхів” сприятимуть будь якій творчій справі, надихнуть митців на створення матеріальних та духовних цінностей.

„Шість поверхів” символізує єднання Бога і людини, допоможе на шляху до духовної та фізичної досконалості.

„Сім поверхів” символізують таємниці Всесвіту, підключення до невидимих світів та тонких енергій.

З міфологічної точки зору верхня квітка є Дажбогом бо „Права є таємно уложена Дажбогом”(Велесова книга), а нижня - Богом Велесом, Богом підземного світу, якого уявляли у вигляді вола зі срібними рогами – ці роги символізували молодий місяць – човен, який везе сонце: „Молили Велеса, отця нашого, хай потягне в небі комонь Суражіїв” (Велесова книга). Дерево не несе в собі концепції добра та зла: Дажбог обігріває та освітлює землю, а Велес напуває її підземними водами та життєвими соками. І те і друге однаково важливе для підтримування життя на землі, тому верхня й нижня квітки мають однаковий розмір. Велесова книга говорить з цього приводу: „Се не може бути в інший час, коли б хтось не втримався і сказав нерозумне про Чорнобога, а інший, теж у радогощах, – про Білобога...”

Своє проявлене життя людина може запрограмувати на рушникові, тому кількість гілок на дереві може бути різною.
Три гілки означають священну світотворчу трійцю: Небо-Земля- Людина, Вогонь-Вода-Життя, Батько-Мати-Дитина, тобто чоловічу й жіночу сутності Всесвіту, які породжують життя. У міфології трійця постає як Дажбог-Перун-Макош, де Перун позначає боротьбу двох протилежностей, та, одночасно, дитя, народжене внаслідок цієї боротьби, і виступає в іпостасі Леля – бога кохання.

Чотири гілки – це чотири формотворчі стихії – вогонь, повітря, земля та вода, – втілення ідеї на матеріальному плані. Це засіяне поле, яке має повернути людську працю. Його можна зустріти у візерунках із ромбів і квадратів. Це запліднена Батьком Небом – Сварогом Мати Земля – Рожаниця. Це життєдайна сила, яка принесе з собою здоров’я, добробут, продовження роду.

П’ять гілок на дереві тотожні п’ятипроменевій зірці, де вершина символізує Дух, Людину, та її владу над чотирма стихіями. З погляду народного світобачення, людина є онуком Божим, його помічником, втіленням Бога-Творця, власне, творцем на землі. Залежно від того, куди спрямована п’ята гілка: вгору чи вниз, людина уособлює Рода Всевишнього і являється Родом Земним, творить матеріальні цінності або втілює Бога Велеса, який сприяє розвиткові мистецтв, створенню духовних цінностей. П’ятипроменева зірка широко застосовується в окультних науках, зокрема перевернуту використовують сатаністи. Тут слід зауважити, що народний світогляд не є дуальним, тобто не поділяється на добро й зло, хороших і поганих Богів: ”Білобог і Чорнобог б'ються – і небо тримають, аби світу не бути повергнутому” (Велесова книга). Є сили, які можна використати з добрими або лихими намірами, але це вже власний вибір людини. П’ятикутну перевернуту зірку можна побачити на державному гербі України в тому ж таки значенні потойбічного світу. Символіку двох зірок відобразила й християнська церква в своїх святих Петрові та Павлі, де Павло символізує верхній світ, а Петро – нижній (його було розіп’ято догори ногами). Підсумовуючи все вище сказане, можна сказати, що п’ятигілкове дерево подарує натхнення, посилить творчу інтуїцію, сприятиме науковій та творчий діяльності.

Шість гілок повертають нас до початку – тригілкового дерева, але відображають вони мить поєднання між чоловічою та жіночою сутностями. Докладніше розглянути це можна за допомогою шестикутної зірки, яка утворюється шляхом накладання двох трикутників: один вершиною вверх – позначає небесний вогонь, чоловіча сутність, а другий вершиною вниз – підземний вогонь, розжарене ядро землі, жіноча сутність. Це поєднання трикутників являє собою літеру Ж – життя. У різних міфологічних системах цей знак має різні назви, але залишається однаковим за суттю. Так, на наших землях він виступає як „Щит Дажбога” - дающого життя Бога, на інших „Зіркою Давида” – Да-вита – дающого виту (життя), „Громовим колесом” – як пам’ятаємо, Перун, бог грому, уособлює собою боротьбу між чоловіком і жінкою, внаслідок якої з’являється життя. У подальшому розвитку змісту цього знака він почав символізувати сходження Божественного духу на людину, їх єднання, де чоловічим початком виступає Бог, а жіночим – людина. Внаслідок їх взаємопроникнення відбувається духовний зріст людини, починається її духовне життя.

Сім гілок відтворюють ідею воскресіння, повернення до своїх духовних витоків. Це своєрідна дорога на небо, стадії від смерті до воскресіння. Сім тижнів (сорок днів за шестиденною календарною системою, якою користувались наші пращурі,) душа підіймається на небо на зустріч з богами та душами предків. Це сім чакр, які підключають людину до божественних енергій і позначають сім стадій, які повинна пройти людина в своєму духовному розвитку. В міфологічному трактуванні це земний вогонь Семаргл, який проходить сім небес (семь глав), підносячи пожертву на сьоме небо та з’єднуючись там з богами. Іншими словами, це матеріалізований дух – вогонь, який несе одухотворену матерію – результат людської праці, творіння людини („Ми ж польову жертву даємо і від трудів наших – просо, молоко, а також тук.” Велесова книга), щоб поєднатися зі своїм першоджерелом.

Іноді на стовбурі дерева вишивають п’яти, шести чи восьми пелюсткову квітку - алатир, або зірку, підсилюючи таким чином енергетику рушника.

Вишиваючи Алатир на Дереві Всесвіту, жінка прагнула врівноважити викликанні нею енергії, спрямувати, за їх допомогою, своє життя шляхом гармонійного розвитку, наповнити божественною силою свій дух, тіло, простір в якому знаходиться.

Вишивка доповнюється безкінечником, який вишивається по краю рушника. Зображені на ньому листя та плоди дуба, хмелю, винограду символізують чоловічий початок, квіти та ягоди – жіночий.

Використання рушника із зображенням Дерева Всесвіту, здебільшого пов’язане із проведенням обрядів. Існує думка, що у давнину він висів на покутті замінюючи образи Богів. Із насадженням християнства рушник залишився на місці, але його роль від захисника - оберега спростилася до прикраси для ікони. Хоча слово „спростилася” мабуть вжито тут дещо поспішно, адже ікони змінювалися вождями, вожді фотокартками рідних, а рушник як і за сотні років до цього залишався святим оберегом у червоному кутку.

Широке застосування Дерево Всесвіту знайшло у весільній обрядовості. Воно зображувалося на весільному рушникові, на який ставали молоді.

При виготовленні цього рушника керувалися певними правилами:

- Довгий рушник (3 - 4 м) – символ довгої дороги подружнього життя.

 

- Рушник має бути суцільним – зшитий рушник розрізає дорогу молодих;

- Кінець, який вишивався першим є чоловічим, другий – жіночий, тому ці кінці можуть дещо різнитися.

Від того чи вірно стануть молодята на рушник залежатиме буде чоловік головою роду чи підкаблучником, матиме жінка надійну опору чи змушена буде сама нести тягар сімейного життя.

- На середніх гілках дерева вишивали птахів, обернених один до одного. Птахи обов’язково мають сидіти на дереві, так як птахи біля дерева символізують померлі душі й можуть накликати ранню смерть.

- Рушник починали вишивати у четвер(день Перуна), потай від стороннього ока.

Крім вищезазначених функцій Дерево Всесвіту вишивали на рушниках на яких подавали хліб-сіль, прикрашали стіл, вішали над молодими, обдаровували гостей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Приблизно так може виглядати рушник з деревом Всесвіту. Як бачимо тут вишито три гілки.

 

Коротко про значення кольорів у вишивці

 

Кожен колір створює потужну енергетику, яку людина відчуває за допомогою настрою, тому не лише візерунок, а й колір впливає на власника вишиванки.

Червоний підсилює енергію.Найчастіше він присутній на весільних чоловічих сорочках. Такий життєрадісний орнамент символізує любов, пристрасть та агресію. Оскільки він стимулює всі функції, надто активним людям його не радять.

Білий – символ кохання та невинності.

Жовтий – означає радість. Підсилює веселий норов і відкритість людини. Такі відтінки переважають на Гуцульщині, оскільки саме гуцули славляться своєю щирістю та комунікабельністю.

Оранжевий розміщували у межах дітородного центру. У вишивках зустрічається нечасто – його більше використовують як акцент, який підсилює життєву енергію.

Вишневий та коричневий вважають енергетично важкими кольорами-вампірами. У вишивках вони не домінують, але на Полтавщині зустрічаються як акценти, оскільки там формували нитки дубовою корою.

Блакитний, зелений та рожевий символізують духовний спектр. Ці кольори переважають на Поділлі та Бойківщині і вважаються благодатними, сприяють спокійному життю.

Синій символізує воду, тобто жіноче начало. На Київщині на вишивках переважають сині та червоні кольори.

Фіолетовий – найбільш благодатний колір, що тонко поєднує чоловічу та жіночу сутність. З давніх зразків української вишивки відомо, що саме такі відтінки полюбляли діти та вагітні жінки.

Чорний – поглинаючий. Колір закритості, який свідчить про те, що людина прагне замкнутися в собі. Вишивальниці часто трактують його як колір землі, хоча найчастіше одяг із чорним орнаментом вдягали під час посту.


Символи птахів у народній вишивці

 

Парні птахи в народному мистецтві уособлюють символ кохання, щастя, чим і пояснюється їх розташування на рушниках, які відігравали значну роль у весільних обрядах.

Пави – це птахи дуже поважні бо завжди розсідаються на весільних рушниках і мають над собою Боже благословення – вінець чи вінок. Це ж птах сімейного щастя. Символ - павич -це жар-птиця, що несе в собі сонячну енергію життя.

 

Шлюбну пару символізують соколи, голуби, півні. Характерною ознакою весільного рушника є розташування птахів один до одного голівками. Вони або тримають у дзьобику ягідку калини, або сидять в основі дерева – символу нової сім’ї.

Ластівка – вірна супутниця людської оселі. Ця пташка завжди несе добру звістку.

Соловей і зозуля полюбляють дівочі рушники, вони сумують, якщо їх вишили непевно, але все ще попереду. Бо “соловей щебече, собі пару кличе”. А про зозулю співають: “До Петра зозулі кувать, кувать. До осені дівці гулять, гулять”. Цих пташок найчастіше вишивають на гілці калини, що символізує продовження роду.

 

символ півня-взагалі цей образ, досить широко розповсюджений у світовій міфології, - пов`язаний з сонцем (як і сонце, півень "відраховує" час). Півень - це зооморфне втілення сонця, небесного вогню. У наших предків, древніх слов`ян, існував звичай приносити півня в жертву, молячись сварожичу - сонцю, вогню.

Півень також символізує перемогу добра над злом, дня над ніччю. В багатьох казках зустрічається мотив півня, що своїм криком розганяє нечисту силу, відлякує мерців.

Саме з півнем пов`язується і символіка воскресіння з мертвих, вічного життя. Адже півень своїм вранішнім співом віщує відродження дня, світла після ночі. Все повертається і починається спочатку.

 

На рушнику для хліба добре було б вишити півників. Вважається, що півень зклює всю нечість, що могла причепитися до їжі. 

 

 

 Діапазон використання українських рушників був дуже широким, хоча вони украй рідко використовувалися по прямому призначенню – як рушники. Служили вони обереговимі знаками в українській обрядовості, були найважливішим компонентом інтер'єру хатини (ними прикрашали кути, вікна, двері), одягу і обрядів.

 

Нерідко рушник служив святковим або обрядовим поясом, що особливо було поширене в середньому Подніпров'ї до самого XX сторіччя. При цьому рушник використовувався тільки багато і майстрово орнаментований традиційними обереговимі знаками, що відповідало його головному призначенню. В українському одязі пояс вважався не просто одним з його компонентів, він був показником стійких етичних норм. Вважалося украй негожим з'явитися на людях без поясу: це міг дозволити собі лише людина, що повністю втратила людську гідність, так з'явилося слово «розперезатися». В той же час, пояс був своєрідним талісманом, магічна сила якого збільшувалася, якщо він був зроблений з рушника, та ще і багато орнаментованого. Такі пояси особливо охоче використовували в обрядовому одязі, коли виникала насущна необхідність в забезпеченні щасливої долі.

 

Як обрядовий атрибут українські рушникі були присутні у всіх сімейних обрядах і ритуалах (батьківщині, зарученнях, весіллях, похоронах).

 

Обряд батьківщини (вшановування матері з новонародженим) особливо насичений обереговимі атрибутами, оскільки вони повинні були забезпечити життя і здоров'я незахищеним перед вражими силами – немовляті і матері.

Серед атрибутів величезне значення мали і рушникі, які застосовувалися в з'єднанні з іншими атрибутами – кожухом, на який клали новонародженого на хрестинах, хутряною шапкою – при обряді «бабиної каші», очищеною водою – при ухваленні пологів, відрізуванні пуповини, обмиванні, першій купелі.

 

Різноманітність рушников і обрядового хліба складала також етнічну особливість українського весілля. На всіх її етапах рушник виступав як один з головних етнічних атрибутів: у обряді сватання, заручення, коровайних обрядах, благословенні молодих. Про важливість рушника у весільній обрядовості свідчать окремі назви. Наприклад, сватання в деяких регіонах України називалося узяттям рушників або віддачею рушників (Кіровоградська область), рушниками (Харківська область), подачею рушників (Київська область). Атрибутами сватання і знаком згоди дівчини на заміжжя були рушники, пов'язані сватам або хліб, піднесений сватам на рушниках. Приймаючи дар, вони говорили: «Спасибі батьку і матері, що дитя своє рано будили і добрій справі учили. Спасибі і дівчині, що рано вставала, тонко пряла і хороші рушникі вишивала»..

 

У деяких регіонах України рушниками називалося не сватання, а заручення – перший весільний обряд, який мав юридичну силу при вінчанні. Обрядове скріплення рук жениха і нареченої проводив старший староста. Він накривав хліб рушником, на нього клав руки жениха, нареченої і всіх присутніх родичів, зв'язував рушником, примовляючи: «Не в'яжеться вузол, а в'яжеться слово. Хто цей вузол розв'яже, той дасть сто рублів на церкву». Після цього староста розв'язував символічний вузол, а наречена перев'язувала сватів рушникамі і одаряла всіх присутніх сорочками, полотном або хустками. У похоронному ритуалі використовувалися чисті білі рушникі або хустки, які вивішувалися на вікнах.

 

Рослинна символіка в українському рушнику

 

Калина - дерево українського роду. Колись в стародавні часи вона пов'язувалася з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяці і Зірки. Тому і отримала калина таке ім'я від староукраїнської назви Сонця - "Коло". А оскільки ягоди калини червоного кольору, то і стали вони символом крові і безсмертного роду. Саме тому все весільні рушникі, дівочі і навіть чоловічі сорочки оздоблені могутніми кетягами калини.

 

 Листя хмелю можна віднести до молодіжної символіки. Окрім центральної України, узор поширений на Поділлі. Хміль близький до символіки води і винограду, тому що несе в собі знак розвитку, молодого буйства і любові. Можна сказати, що узор хмелю - це весільна символіка. Народна пісня підказує, що "витися" - для парубка означає бути готовим до браку, оскільки для дівчини йти заміж - це "пучечки в'язати".

 

Чорнобривці. Дуже тісно зв'язані поетичні образи народної пісні і вишивки. Те, що добре для народу, завжди знайде своє втілення в мистецтві. Хто не знає, що в кожній українській області повинні рости чорнобрівци. Радують вони наше око, лікують наше тіло, а тому і просяться на біле поле рушника або сорочки.

 

Виноград. Символіка винограду розкриває радість і красу створення сім'ї. Сад-виноград - це життєва нива, на якій чоловік - сіяч, а дружина зобов'язана ростити і доглядати за родовідним деревом. Мотив винограду видно на жіночих і чоловічих сорочках Київщини, Полтави. У Чернігові виноград в'ється на сімейних рушниках.

 

Мак. З давніх часів в Україні святили мак і їм обсівали людей і худобу, тому що вірили, що мак має чарівну силу, яка може захистити від будь-якого зла. Також вірили, що навесні поле після битви покривається маками. Ніжна і трепетна квітка несе в собі незабутню пам'ять роду. Дівчатка, в сім'ї яких був загиблий, з любов'ю і тугою вишивали узори маку на сорочках, а на голови одягали вінки з семи маків, обіцяючи цим ритуалом зберегти і продовжити свій рід.

 

Троянда. Стара назва троянди - ружа - співзвучна стародавній назві Сонця - Ра. Крім того, є і староукраїнська назва крові - руда. Узори з трояндами складалися по законах рослинного орнаменту, що позначало нескінченний сонячний рух з вічним відродженням. Там, де троянди складені в систему геометричного узору, ці рослини - не просто квіти - це квіти-зірки, які утілювали представлення народу про Всесвіт як про систему.

 

Лілія. У легендах квітка лілії - це символ дівочої чарівності, чистоти і невинності. Якщо добре придивитися до контура геометричного узору, то вимальовуватиметься силует пари птахів - знак любові. Окрім квітки, невід'ємною частиною орнаменту був листок і бутон, які складають нерозривну композицію потрійності. У лілії закладено народження, розвиток і нескінченність життя.
У орнаменті лілію обов'язково доповнює знак, який нагадує хрест. Він - магічний, тому і благословляє пару на створення сім'ї. Іноді над квіткою вишивають краплі роси, які також означають запліднення. Лілія - жіночий символ, сама суть енергії вологи.

 

Дуб - святе дерево, яке утілювало Перуна, бога сонячної чоловічої енергії, розвитку, життя. Отже, парубки і молоді чоловіки завжди мали при собі чарівний оберіг животворящої сили свого роду.

 

Вазон( він же - дерево роду). Етнічним обереговим знаком українців служила і вишивка, орнамент якої складав ВАЗОН (великі вітки з квітами і птахами) і берегиня(рожаниця) Вони, як правило, вишивалися нитками червоного кольору, який символізував очисний вогонь і сонце і був пов'язаний з охоронною магією, оберегом, очищенням і лікуванням.

 

 

 

.